... тут усі свої: знайомі обличчя дивляться на тебе з домашніх фотоальбомів, але варто  зробити крок в сторону, і стаєш частиною історії колективної, де не знайти деталей у великому цілому, яка є мінливою і суперечливою, і не зважає на окремі обличчя, позбавляючи їх ідентичності - роблячи їх безликими постатями, придатними до історичних маніпуляцій або забуття.

Іноді лише одна фотографія є доказом існування - як у випадку зі знимком моєї родини із села на Волині, якого більше немає на карті. Але залишилась фотографія, тому вже не вдасться ігнорувати те, що сталося з його героями. В цю таємницю хочеться вдивлятись безкінечну кількість разів - уявляти і оберігати, а деколи ставати перед нею на коліна, як у дитинстві, коли ховав свій секрет в маленьку ямку під скло, щоб можна було повернутись до нього знову і знову, завжди остерігаючись втручання інших.